Український громадський сектор, що часто працює в умовах обмежених ресурсів та надзвичайних викликів, стикається з унікальними труднощами. Волонтери та співробітники часто працюють на межі своїх можливостей, іноді без достатньої винагороди та можливостей для професійного зростання. Проте, існує радикально інший підхід до інвестування в людей, що працюють на зміни, який може трансформувати наш сектор.

Скромні інвестиції, значні втрати

Наразі лише мізерна частина бюджетів громадських організацій інвестується в професійний розвиток персоналу. Ситуація з грантовими коштами схожа: мінімум грантів фондів спрямовується на розвиток співробітників організацій-отримувачів. Наслідки такої політики руйнівні: вигорання та висока плинність кадрів стають повсякденним явищем. Це особливо боляче для людей, що мають різні сімейні чи фінансово-побутові обставини, яким стає складно будувати довгострокову кар’єру у сфері соціальних змін. Зрештою, це безпосередньо впливає на ефективність роботи громадських організацій та їхню здатність досягати поставлених цілей. Адже, як кажуть, організація сильна своїми людьми.

Погляд на Людину

На жаль, поширена хибна думка, що інвестиції в персонал є лише “накладними витратами” або “адміністративними витратами”, які відокремлені від основної програмної діяльності. Це помилкове уявлення створює подвійні стандарти. Приватні фонди, наприклад, включають витрати на своїх співробітників до благодійних цілей, але вимагають від своїх грантоотримувачів відокремлювати ці витрати від програмних.

Такий підхід абсурдний. Уявіть, що ви інвестуєте в компанію з виробництва напоїв, дозволяючи їй використовувати кошти лише на алюмінієві банки чи кришки, але не на воду, виробничі лінії чи зарплату персоналу. Це саме те, що відбувається в громадському секторі. Без педагогів не буде освіти, без медиків – охорони здоров’я, без соціальних працівників – соціальної роботи. Люди – це основа будь-якої програми, а не “накладні витрати”.

Зміна парадигми: Інвестувати в потенціал

Нам потрібно змінити мислення. Фундації та донори повинні усвідомити, що персонал організацій-отримувачів є життєво важливою складовою їхньої роботи. Кожен грант, незалежно від його розміру, може бути використаний для підтримки тих, хто безпосередньо виконує роботу. Це може включати:

• Професійний розвиток: Забезпечення доступу до тренінгів, семінарів, конференцій для підвищення кваліфікації.
• Справедлива оплата праці та соціальні гарантії: Забезпечення гідної заробітної плати, медичного страхування, оплачуваних відпусток та інших соціальних пакетів.
• Можливості для зростання: Створення умов для кар’єрного зростання, наставництва та обміну досвідом.
• Визнання та заохочення: Впровадження системи бонусів або інших заохочень за видатну роботу.

Відповідальність керівництва та донорів

Ключову роль у цій трансформації відіграють як керівники громадських організацій, так і донори.

• Керівні органи громадських організацій: Члени наглядових рад повинні бачити свою роль не лише у наймі, керуванні та звільненні виконавчого директора, але й в інвестуванні в його розвиток та підтримку. Вони також повинні вимагати від виконавчих директорів того ж ставлення до своїх підлеглих, ставлячи цілі щодо розвитку персоналу та контролюючи їхнє досягнення.
• Донори: Фонди та індивідуальні донори повинні інтегрувати питання інвестування в персонал у свої грантові політики. Це означає, що вони повинні запитувати про шкалу заробітних плат, медичне страхування, професійний розвиток та інші умови праці, перш ніж надавати фінансування. Такі сигнали допоможуть громадським організаціям усвідомити важливість турботи про свій персонал.

Подолання синдрому “жертви” та “нестачі”

Існує також внутрішній виклик: у секторі часто панує менталітет “жертви” та “нестачі”, де люди відчувають, що вони повинні постійно чимось жертвувати та працювати в умовах обмежених ресурсів, щоб довести свою відданість справі. Це руйнівна ідея. Ми повинні усвідомити, що для ефективної роботи нам потрібні належні умови праці, гідна оплата та можливості для розвитку. Це не розкіш, а необхідність. Збалансоване особисте та професійне життя – це не привілей, а право.

Шлях до процвітання

Зміна культури – це тривалий процес, але він є невідворотним. Ми повинні колективно працювати над тим, щоб:

• Відкрити шлях для нових лідерів: Забезпечити можливості для просування молодих, талановитих людей, зокрема жінок та представників різних соціальних груп, на керівні позиції. Це включає підтримку плавного переходу від одних лідерів до інших, з передачею досвіду та знань.
• Створювати мережі підтримки: Професійні спільноти мошли би відігравати ключову роль у підтримці молодих спеціалістів та наданні їм можливостей для розвитку та обміну досвідом.
• Навчатися на прикладах: Вивчати та поширювати успішні практики фондів та організацій, які вже інвестують у свій персонал та досягають при цьому значних результатів.
• Відкрито говорити про проблеми: Не боятися обговорювати виклики, пов’язані з вигоранням, недостатнім фінансуванням та відсутністю можливостей для розвитку.

Лише за умови спільного бачення та цілеспрямованих дій ми зможемо трансформувати український громадський сектор, створивши середовище, де люди зможуть процвітати, реалізовувати свій потенціал та ефективно працювати над змінами, які так потрібні нашій країні. Інвестуючи в людей, ми інвестуємо в майбутнє України.