Про неналежний сервіс, стан рухомого складу Укрзалізниці було багато чого написано і показано. Але є й інші особливості послуг Укрзалізниці, які закріплюють це знайоме для кожного пересічного українця відчуття безпорадності та власної жалюгідності.

Такі речі неможливо пояснити лише відсутністю коштів чи застарілістю обладнання. Причина деяких неадекватно наданих послуг криється в недолугості керівництва та небажанні змінити на краще бодай прості речі.

Транспорт по-українськи?

Каси центрального вокзалу Києва є взірцем безглуздих контрастів: на фоні порожніх працюючих кас, що продають білети “спеціальним” категоріям громадян – іноземцям, військовослужбовцям, депутатам, інвалідам знаходяться забиті чергами звичайні каси.

Знайома картина – контраст між порожніми касами, де продавці переважну частину робочого часу вимушені плювати у стелю й “народними” касами, що повсякчас щільно окуповані чергами майбутніх пасажирів.

Новітні технології

А як щодо тих, хто придбав квитки через інтернет? Для таких є спеціальна каса, де видають талони для посадки (ті самі квитки). Тож своєї черги не омине кожен з недепутатів-неіноземців.

Реалії посадки на потяг

Відчути себе нікчемностями мають змогу навіть ті щасливчики, що купили білети без черги, адже перед посадкою на потяг всі пасажири без винятку мусять виходити на середину перону і чекати об’яви з хвоста чи з голови нумерація вагонік (начебто це страшна таємниця) та в останній момент перед прибуттям з висунутими язиками чимдуж біжати до свого вагону, протискаючись через натовп таких самих “бігунів”.

Старе обладнання чи іржаві мізки?

Встановлення регулюючих загород, щоб особливі категорії громадян могли безперешкодно потрапити до кас, а між тим всі інші могли обслуговуватись у тих самих касах вартує тільки волі керівництва та тренінгу персоналу. Так само, як попередження про порядок нумерації вагонів принаймні за півгодини до прибуття потягу.