Останні роки були сповнені безпрецедентних викликів, де інформація стала такою ж потужною зброєю, як і ракети. У цьому вирі подій, коли дезінформація та пропаганда прагнуть розколоти наше суспільство, надзвичайно важливо навчитися ефективно розповідати історії, що об’єднують, надихають та захищають. Досвід, отриманий у світі, може бути корисним і для нас, представників громадянського суспільства, які працюють на благо змін в Україні.

Ми бачимо, як маніпуляції наративами створюють відчуття страху, недовіри та ворожості. Дегуманізація певних груп, поширення “нас-проти-них” риторики – це потужні інструменти, які використовують ті, хто прагне дестабілізувати суспільство. Наше завдання – протистояти цьому, використовуючи силу правдивих, людяних історій.

1. Сила риторики “Ми” проти “Вони”: Розвернути наратив

Риторика “Ми” проти “Вони” є класичним прийомом, що дозволяє сіяти страх і створювати ворога. Цей тактичний прийом, який часто використовують для розпалювання ненависті, прагне посилити зв’язки всередині однієї групи, одночасно підкреслюючи чітке розмежування з “ними”.

В Україні ми бачимо це на прикладі наративів, які намагаються розділити нас за регіональною ознакою, мовою, ставленням до історії, або ж створити образ “внутрішнього ворога” серед певних соціальних груп. Наприклад, спроби посіяти розбрат між ветеранами та цивільним населенням, або між внутрішньо переміщеними особами та місцевими громадами.

Як це розвернути? Громадські організації можуть перевернути це протистояння, чітко називаючи справжнього “лиходія”, який створює розбрат. Це дозволить переорієнтувати історію. Наприклад, ми можемо сказати:

• “Ми цінуємо єдність та працюємо над підтримкою всіх громад України, знаючи, що ті, хто використовує дезінформацію та маніпулює історією заради політичної вигоди, становлять небезпеку для нашого суспільства.”
• “Повторення дезінформації та брехні не розділить нас. Ми знаємо силу українських громад, і спроби залякування не послаблять нас – ми сильніші, бо стоїмо разом перед обличчям цієї брехні.”

2. Дегуманізація: Назвати речі своїми іменами

Дегуманізуюча мова – це не просто “боляче”, це небезпечно. Вона прокладає шлях до насильства. В українському інформаційному просторі ми неодноразово спостерігали, як ворожа пропаганда використовує дегуманізуючі наративи щодо українців, порівнюючи їх з тваринами, “нацистами”, “націоналістами”, щоб виправдати агресію та звірства. Це створює ґрунт для геноциду.

Наші рекомендації:

• Чітко засуджувати дегуманізуючу мову: Замість того, щоб говорити, що це “дуже образливо”, слід чітко заявити, що це загроза громадській безпеці, спрямована на конкретні спільноти.
• Підкреслювати людяність та гідність: Усі ваші комунікації повинні підкреслювати гідність та суб’єктність людей, які стають мішенню. Протидійте конкретним темам, які використовуються для приниження їхньої людяності. Наприклад, якщо поширюються чутки про “нелюдську” поведінку або “культурні штампи” щодо внутрішньо переміщених осіб, показуйте їхні історії життя, їхній внесок у громаду, їхні досягнення.
• Готувати план кризових комунікацій: У моменти високої напруги, коли ваша організація потребує швидкої реакції, важливо відрізняти особисту реакцію від того, що потрібно почути вашій аудиторії. Заздалегідь розроблені рекомендації з кризових комунікацій допоможуть команді подумати про цей ментальний перехід навіть у швидкоплинному контексті.

3. Фокус на втратах: Мотивація через цінності

Економічна теорія говорить, що біль від втрати є сильнішим мотиватором, ніж задоволення від набуття. Наративи, що зосереджені на потенційних втратах, можуть бути надзвичайно потужними. Ворожа пропаганда активно використовує наративи про “втрату” територій, “втрату” ідентичності, “втрату” традицій.

Як це використати для добра?

• Зосередитися на втраті того, що ми любимо: Замість абстрактних погроз демократії, які з часом можуть втрачати свою мотиваційну силу, варто звернути увагу на конкретні речі, які ми любимо та які можемо втратити, якщо негативні тенденції продовжаться. Це може бути:
  • Втрата миру та спокою: Що це означатиме для звичайних українських родин, які вже пережили війну?
  • Втрата культурної спадщини: Якщо не захищати мову, традиції, історичні пам’ятки, що ми втратимо як нація?
  • Втрата можливостей для дітей: Яке майбутнє чекає наших дітей, якщо ми не побудуємо міцну та справедливу державу?
• Використовувати емоційну складову: Розповідайте історії, які викликають емоції – ностальгію за мирним життям, прагнення до справедливості, любов до Батьківщини. Це набагато ефективніше, ніж сухі факти та статистика.

4. Сила слова: Етична та людяна комунікація

Ми бачимо, як необґрунтовані твердження, попри їхню сумнівну правдоподібність, можуть викликати потужну емоційну реакцію. Це є метою якісного сторітелінгу – встановлення зв’язку з аудиторією на емоційному рівні.

В умовах, коли дезінформація шириться з шаленою швидкістю, а суспільство стикається з постійними спробами його розділити, організації громадянського суспільства в Україні мають унікальну можливість стати голосом розумної впевненості та людяності. На відміну від урядових структур чи деяких ЗМІ, що можуть бути політично заангажованими, громадський сектор має високий рівень довіри серед населення. За даними різних соціологічних опитувань, довіра до волонтерських та громадських організацій в Україні залишається стабільно високою, перевищуючи довіру до більшості інших інституцій. Наприклад, за результатами опитування Центру Разумкова у квітні 2024 року, волонтерським організаціям довіряють 82% українців, а громадським організаціям – 66,5%. Це значно вище, ніж довіра до державних органів.

Наше завдання:

• Етично та гідно зображувати людей: Використовуйте силу історій, щоб показувати людей з усією їхньою складністю, гідністю та невід’ємною частиною наших громад.
• Бути голосом правди: У цей непростий час ми повинні бути джерелом перевіреної інформації, яка розвіює міфи та сприяє порозумінню.
• Впливати на життя: Наші комунікації повинні мати реальний вплив на життя окремих людей та громад, допомагаючи їм протистояти викликам і будувати краще майбутнє.

Замість підсумку:

У мінливому світі, де інформаційне поле часто нагадує мінне, здатність розпізнавати шкідливу дезінформацію та розуміти її риторичну силу є ключовою навичкою. Це наближає нас на крок до переорієнтації дискурсу та просування більш справедливої історії. Як частина громадянського суспільства, ми готові допомогти нашим партнерам виявляти ключові наративи та посилювати вплив їхніх комунікацій.

А які історії, на вашу думку, зараз найбільше потребує українське суспільство, щоб зберегти єдність та рухатися вперед?